Лохвицьку об’єднану громаду цілком можна ставити у приклад як великим містам, так і маленьким селам, які не надто переймаються долею побутових відходів, їх сортуванням і за старою звичкою трамбують їх на звалищах. Це за умови, якщо у тих же селах є куди викидати сміття і взагалі чули про контейнери.

Натомість у Лохвиці проблему сміття успішно вирішують вже не перший рік. Йдеться про втілення амбітного проекту запровадження сучасної системи поводження з твердими побутовими відходами «Очистим землю від сміття задля здорового життя!». Його загальна вартість – 2 мільйони 960 тисяч гривень. Проект реалізується за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ та Полтавської обласної ради. Проект вартісний, тож громада вирішила залучитися додатковою фінансовою підтримкою обласної влади. До його реалізації також залучили ще дві громади – Васильківської та Свиридівської сільських рад.

У місті Заводське Лохвицького району тривають роботи з капітального ремонту приміщення амбулаторії сімейної медицини №1 по вулиці Садовій, 2а. Як зауважує міський голова Заводського Віталій Сидоренко, у 2010 році було прийнято Стратегічний план розвитку міста, розрахований до 2020 року. Одним із його пріоритетних напрямків зазначено розвиток медицини. І ремонт будівлі колишньої поліклініки зокрема.

¬– Будівництво поліклініки у місті розпочали ще у 80-х роках за часів Радянського Союзу, – розповідає Віталій Сидоренко. – Проте з фінансуванням виникли проблеми. Тож за будівництво взялися підприємства міста. Медичний заклад будували фактично вскладчину, підприємства виділяли власні будівельні бригади. В експлуатацію будівлю ввели у 1994 році. І після цього ніхто й палець об палець не вдарив. Будівля потребувала капітального ремонту, адже вже давно не відповідає вимогам сьогодення.

Умови дійсно були не надто комфортні. У приміщенні гуляли протяги, старі вікна теж пропускали холод. Тож як не намагалися опалювати будівлю, у ній все одно було прохолодно. Завідувач Заводською сімейною амбулаторією № 1, що знаходиться в будівлі поліклініки, Галина Лисенко розповідає, що від холоду потерпали і лікарі, і пацієнти. Особливо у дитячій консультації.

Конкурс проектів розвитку територіальних громад Полтавської області в регіоні діє вже не перший рік. Ініційований він обласною радою і фінансується коштом обласного бюджету на умовах співфінансування. Проте найбільшу підтримку, і фінансову зокрема, громади відчули саме за каденції нинішньої обласної ради на чолі з Олександром Біленьким. Тобто конкурс проводиться не для галочки, а надає реальну допомогу ініціативним громадам, котрі мають ідеї для розвитку, створення комфортних умов на теренах власних населених пунктів. Проте на реалізацію цих ідей їм бракує коштів.

Далі — сухою мовою цифр. Для порівняння, у 2011 році на конкурсі проектів розвитку територіальних громад Полтавської області було визначено 17 переможців. максимальна сума фінансування проектів з обласного бюджету — 50 тисяч гривень. Загальний кошторис конкурсу склав трохи більше 535 тисяч гривень.

Натомість у 2017 року бюджет конкурсу сягнув понад 17,7 мільйона гривень. Найбільша сума співфінансування — 600 тисяч гривень. У рамках конкурсу було обрано 52 проекти-переможці у чотирьох категоріях. Серед них — відразу три проекти із Семенівського району.

Наприкінці січня цього року Указом Президента України орденом «За заслуги» І ступеня нагороджено Гадяцького міського голову Володимира Нестеренка. Висока нагорода, а Володимир Олександрович нині став повним кавалером ордена «За заслуги», отримана, як зазначено в офіційному формулюванні, «за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю». Серед головних досягнень громади Гадяча під керівництвом Володимира Нестеренка — набуття статусу міста обласного значення, створення першої на Полтавщині міської об’єднаної територіальної громади, успіхи у розбудові інфраструктури міста. Нашу розмову і починаємо із питання про об’єднання громади.

– Володимире, Олександровичу, відоме побажання «щоб ти жив у добу змін!» люди здавна адресували своїм недоброзичливцям. Адже реформаторів почасти замість лаврових чекали вінки тернові. Чи усвідомлювали Ви можливі ризики і яку мету ставили перед собою?

– У 2015 році ми зуміли добитися статусу міста обласного значення. На це нам знадобилося три місяці й тринадцять днів. За цей час відбулися сесії міської та районної ради, позачергова обласної ради, засідання комітету Верховної Ради України з місцевого самоврядування. І нарешті голосування – у першому читанні і в цілому за постанову «Про визнання міста Гадяча містом обласного значення». На момент засідання парламентського комітету в «Голосі України» вже було опубліковано Закон про добровільне об’єднання територіальних громад. Мені тоді закидали: мовляв, навіщо вам те місто обласного значення – створюйте ОТГ, та й усе. Я ж бачив цей процес по-іншому: коли дійшла справа до об’єднання і до нас приєдналася Біленченківська територіальна громада, створена у місті система управлінь та відділів органічно влилася в новоспечену структуру, і вона одразу ж повноцінно запрацювала. Сільський голова став виконуючим обов’язки старости, членом виконкому. Процес виборів і об’єднання ми провели, не використавши жодної копійки з Державного бюджету.

Іншого шляху об’єднання територіальних громад я не бачив. Ще три роки тому звертався до Верховної Ради з проханням переглянути цей закон, додати у формулювання лише одне слово: вважати міста обласного значення спроможними об’єднаними територіальними громадами. І тепер без зайвих труднощів, провели це приєднання…